Новини
Коментарі
Олег Венглинський якось непомітно зник з футбольної мапи України. Він не робив жодних офіційних заяв, не було прощальних матчів, просто він не любить всіх цих натягнутих, розпіарених заходів. Побачити Олега після завершення кар'єри довелося у зовсім неочікуваному місці - в телевізійній програмі "Профутбол". Олег Миколайович виступив там в ролі експерта, але не це головне. Головне, що ця поява на блакитному екрані змусила нас згадати про легендарного українського футболіста. Я вирішив трішки відновити наші прогалини в пам'яті і написати статтю про Олега Венглинського, та виникла одна проблема. На нашому сайті є дві рубрики, в яких можна розмістити цей матеріал: "Легенда" і "Нерозкритий талант". От так-от, дві кардинально протилежні рубрики... Насправді, Венглинський був футболістом контрастів, тому це не має вас дивувати. Краще ознайомтеся з історією про гравця, який провів свої найкращі роки в "Дніпрі", але до цих пір вважає себе "динамівцем".
Не викликало сумнівів те, що Олег стане футболістом. Його старший брат займався спортом №1 і маленький Олежик спостерігав за ним. А коли настав час, батьки відвели хлопчика до футбольної школи "Динамо". Першим тренером Венглинського став Віктор Кащей, який виростив цілу плеяду хороших футболістів. Не вистачало тоді Олегу лише часу, він ходив до школи, витрачав дві години на поїздку до бази (від Бортничів до Нивок), потім додому, і так щодня. Та, як виявилося, жодного тренування хлопець так і не пропустив.
Зараз Олег Венглинський не приховує, що справжнім нападником його зробив Володимир Онищенко: "Він мені багато чого дав і на особистому прикладі показував, як повинен грати нападник. У мене були швидкість, мислення, голова. Але потрібно було зліпити це все разом. Буває таке - голова думає, але ноги не біжать, або навпаки. Він мене дуже добре "виховував". Пам'ятаю, я в 17 років тільки потрапив у дубль, і ми поїхали на збори. Я бутси після тренування не помив, а він каже мені: "Мами тут немає, мама в Києві залишилася, тут все робиш сам!" В одній з наступних ігор він, випускаючи мене на заміну, питає: "Соску взяв?"
Дійсно, ні в фізичному, ні в психологічному стані Олег тоді не був готовий до великих матчів. Та тренер не "панькався" з молодим хлопцем.
О.В.: "Сидимо всією командою, аналізуємо ігри. І тут момент - я з кількох метрів не забиваю. Онищенко мене питає, чому м'яч не у воротах. Починаю пояснювати, точніше, вигадувати, що мені завадило поле. А він каже: "Одне місце тобі завадило!" Ви б знали, як мені соромно було чути таке при всій команді!"
Зараз постійно йдуть розмови про те, що молодим вітчизняним футболістам не дають ігрової практики. Та зіграли б вони в епоху Лобановського, сиділи б в третій команді. Впевнений, Венглинський це тільки підтвердить. В сезоні 2000/2001 рр. на "Республіканському" за 15 хвилин до кінця "Динамо" програвало "Шахтарю" 1:2 і Валерій Васильович пустив в бій молодого форварда зі словами "Вийди, допоможи!". Допоміг тоді Венглинський "гарно" - втратив два неймовірні моменти. Спочатку не влучив у порожні ворота, бо м'яч дещо підстрибнув, а потім не поцілив у рамку з трьох метрів. Після цього, без жодних пояснень, Олега відправили аж в третю команду.
Взагалі, "динамівська" кар'єра Олега Венглинського припала на найгірший для нього момент. Адже тоді в нападі феєрили Андрій Шевченко і Сергій Ребров. Витіснення когось з них із основи можна було порівняти з подвигом. Та Лобановський постійно запевняв молодого форварда, що його час от-от настане, говорив: "Олеже, ти будеш жаліти, якщо підеш. Це ж "Динамо" Київ". І Венглинський залишався. Залишався, щоб працювати і вкотре чути "от-от і ти в основі". Лише після смерті Метра Олексій Михайличенко пояснив нападнику, що шансів заграти в Києві у нього практично немає. За сім київських років Венглинський зіграв за першу команду лише 25 матчів і забив 5 м'ячів. Та, не дивлячись на це, вважає себе "динамівцем": "Я не дніпровець, а динамівець! Не можна з 6 років і до 24-х бути в структурі "Динамо" і не залишити цей клуб в серці, там мене виростили і виховали. А "Дніпро" дозволив мені реалізувати мої можливості. У Києві я тренувався, був перспективним, але не міг це виплеснути. У Дніпропетровську мені дозволили це зробити. Тому для мене "Дніпро" - улюблена команда, але в душі я динамівець. Правильно сказав мій товариш Славік Кернозенко - колишніх динамівців не буває!"
Перехід до "Дніпра" вийшов дещо комічним. Гравець приїхав на базу, провів там один день і повернувся до Києва, бо йому не сподобалися котлети в їдальні. Такі чутки ходили тоді в пресі. Насправді, клуби на той момент ще не підписали договір про перехід футболіста і Олег не міг залишитися на більший термін. Ну а три роки в "Дніпрі" стали піком кар'єри Олега Венглинського. Він нарешті отримав довіру тренера, повну свободу в діях. О.В.: "Думаю, мені пощастило, що тренером був Євген Кучеревський. Якби не він, у мене нічого б не вийшло. Євген Мефодійович знайшов підхід і до мене, і до команди. Тренер мені нічого не забороняв на полі, не ставив рамки. Він завжди говорив, щоб я робив все, що вмію, творив. Не велося підрахунку ТТД, а тільки повна свобода дій. Та й партнери у "Дніпрі" тоді були такі, що з закритими очима могли віддати дивовижну передачу - Рикун, Ротань, Назаренко ..."
Не побоюся цього слова, але саме Кучеревський відкрив футболіста на ім'я Олег Венглинський. Наш герой досі згадує Мефодійовича тільки в хороших тонах. "Вони кухарів тут привозять, у нас що, тут взагалі село, виходить? Так-от, щоб сьогодні вийшли і загнали їх до Бранденбургських воріт разом з кухарями, щоб вони Дніпропетровськ запам'ятали надовго!" - ці слова Кучеревського Венглинський не забуде до кінця життя. Тоді "Гамбург" приїхав до України зі своїм кухарем, боячись, що тут їх навіть не нагодують. Нагодували ще й як, трьома сухими м'ячами, одну "ложечку" й Венглинський дав, третій гол на його рахунку.
Це вже був другий його дніпропетровський сезон, а перший також вийшов на славу. Олег забив 19 м'ячів у чемпіонаті і зайняв друге місце в перегонах бомбардирів, на три голи його випередив Максим Шацьких. В 2003 році завдяки голам Велі (прізвисько нашого героя) "Дніпро" дійшов аж до 1/16 фіналу Кубку УЄФА (тоді це був хороший результат). Зупинив українців французький "Марсель" з Дрогбою, Бартезом та Мідо. Та Олег тоді отримав свою нагороду, він став кращим футболістом України.
"Дніпро" славиться поганим відношенням до вітчизняних футболістів. Згадайте, як колись прощалися з Ротанем, Єзерським, Рикуном, Калініченком, Назаренком. Приблизно те ж сталося і з Венглинським. Йому запропонували новий контракт, але на таких умовах, що навіть якась умовна собака Кріштіану Роналду їх не прийняла б. Та ще й досвідченого футболіста знову почали перевиховувати, відправляючи в дубль. Цього Олег витерпіти не міг і почав розглядати пропозиції інших клубів. Йому дуже хотілося спробувати себе за кордоном. Можна було перейти до команди німецької Бундесліги, та найконкретніше зв'язалися представники АЕКа. Греки не пожаліли за форварда 850 тисяч доларів. На цей рік у Греції Олег зник з поля зору пересічного українського вболівальника. Та й, власне, нічого серйозного у футболці АЕКа українець не зробив, забив лише три голи.
В "Дніпрі" та "Динамо" Венглинському важко давалися фізичні навантаження на довгі дистанції, та в Греції він виявився одним з найкращих в цьому компоненті. Напередодні сезону Олега викликали пройти тест на "фізику". Йому сказали, що це найважче випробування. Наш герой дещо перелякався, та ще й на вході до кімнати зустрів потужного Емерсона, на якому не було лиця після цього тесту. В кімнаті стояла бігова доріжка з якимись датчиками та сиділи головний тренер і тренер по фізичній підготовці. Олег одягнув маску і почав бігти в повільному темпі. З часом темп збільшувався, а кисень в масці зменшувався. Так було 5 хвилин, потім 12, вже стало важче, ніж при тесті Купера, та сил ще вистачало. Так Венглинський біг доки тренер по фізпідготовці не закричав: "Стоп! Досить бігти!". Українцю дали таке навантаження, що його витримували лише одиниці в команді. Після цього на Олега так дивилися, ніби він з іншої планети.
Покинути Грецію довелося через сімейні обставини. Дружині Олега не дуже подобалося за кордоном, вона сумувала за рідними. А тут підоспіла пропозиція від "Чорноморця". Зараз Олег зізнається, що ніколи в житті не перейшов би до стану "моряків", якби там не було Семена Альтмана. Та на зміну Альтману швидко прийшов Віталій Шевченко і у Венглинського почалися "чорні часи". До "Чорноморця" стали запрошувати величезну кількість легіонерів і прощатися з українськими футболістами. Інколи наших просто виганяли з тренувань. Крім Велі, зайвими виявилися Андрій Кирлик, Валентин Полтавець, які завойовували бронзові медалі з одеситами. Загалом, у нашого героя було багато проблем, які не хоче згадувати ні він сам, ні я зараз. Венглинський в 30 років був змушений завершити кар'єру футболіста. Хоча можливість ще десь пограти була, просто Олег боявся, що з ним знову вчинять так, як в "Чорноморці".
Як би там не було, Венглинський провів чудову кар'єру. Так, він не став легендою, як Шевченко чи Шовковський, але й не занапастився, як багато динамівських молодих зірочок. Він завжди йшов проти течії, ніколи йому нічого не давалося легко, навіть голи... Хоча виглядало це, на диво, просто: ось Назаренко запускає м'яч вперед до воріт, ось Венглинський обганяє всіх захисників, ось вихід віч-на-віч, удар, гол. Такі моменти і зараз можна було б побачити на "Дніпро-Арені", але доля вирішила інакше. Мабуть, якби прямо цієї хвилини "Дніпро" запропонував Венглинському повернутися, він би не відмовився... Бо сумує, сумує за грою. "Я намагаюся менше дивитися футбол, щоб якось погасити ностальгію. Але мені не вдається, тому що я все ще граю - але тепер тільки у сні."
Справка.
Повне ім'я: Венглинський Олег Миколайович
Дата народження: 21 березня 1978
Місце народження: Київ, Україна
Позиція на полі: нападник
Віталій Усик, ukrainefootball.net
Пряма мова Олега Венглинського взята з інтерв'ю журналу "Футбол", автори Володимир Звєров, Роман Бебех.
