Новини
Коментарі
Автор ukrainefootball.net Віталій Усик продовжує свою багатосерійну історію про журналістику України та Росії.
Давайте швиденько згадаємо про що йшлося в попередніх серіях. Ми поговорили про людей, з якими асоціюється вся спортивна журналістика їхніх країн - Василя Уткіна та Артема Франкова. Також увімкнули свої телевізори і знайшли найкращі футбольні програми сучасності. Тепер настав час таких, як ваш покірний слуга. Тих, що постійно сидять перед своїми моніторами і безперестанку б'ють пальцями по клавіатурі. Цей матеріал про журналістів, які пишуть, в народі їх називають просто - акули пера.
Як завжди, для початку поясню вам структуру даної статті. Зазвичай, журналісти спеціалізуються на якомусь одному чемпіонаті. Я взяв ТОП-4 європейські турніри плюс Україну та Росію, обрав по парі журналістів на кожен чемпіонат. А от як же визначити кращого? Цей тягар я перекладу на ваші плечі, шановні читачі. Для цього будуть створені спеціальні опитування.
Ще одне! Не дивуйтеся, що більшість авторів представляють одні і ті ж видання. Це логічно. Потужний сайт чи журнал завжди має в своєму розпорядженні найкращих робітників.
Англія.
Сергій Бабарика, журнал "Футбол"
Чемпіонат Англії дуже популярний у світі, тому й пишуть про нього багато. Україна не є виключенням в цьому плані. Довелося перечитати багатьох авторів, з яких виявив двох фаворитів. Про одного з них ми поговоримо наступного разу. А переможцем у рубриці "Найкращий "англійський" журналіст України" став Сергій Бабарика.
Історія цього журналіста доволі проста, вона має стати ідеалом для молодих хлопців та дівчат, які в майбутньому хочуть писати про футбол. Сергій навчався в Національному авіаційному університеті на інженера-системотехніка. Як казав головний редактор sports.ru Юрій Дудь:"Якщо ти поступив на журфак, то зробив свою першу велику помилку". Як бачите, Бабарика пішов правильним шляхом. Він потихеньку писав в блог, потім на сайти. Паралельно Сергій викладав інформатику в якомусь навчальному закладі, в якому конкретно сказати не можу. Тобто людина і заробляла більше, і розвивалася в багатьох напрямках. Повірте, спілкування зі школярами та студентами не тільки псує нерви, а й покращує настрій, розвиває почуття гумору, просвічує в деяких аспектах сучасного життя.
Та давайте повернемось до журналістської кар'єри Сергія Бабарики. На новий етап він вийшов, коли став працювати на football.ua. Цей ресурс є партнером кращого спортивного журналу України "Футболу", який і забрав у свої ряди такого талановитого автора. Скоріше, відбувся, так званий, обмін: Бабарика пішов в журнал, а на сайт відправився Олексій Іванов.
Чим мені подобаються тексти Бабарики? Тим, що вони легкі для читання, близькі простій людині. Це не означає, що вони непрофесійні, їхній рівень надзвичайно високий. Завжди отримую неймовірне задоволення від статей Сергія, завжди хочеться, щоб їх було більше. Та це я вже починаю захвалювати нашу "акулу пера", в нього-то ще є суперник із сусідньої країни, з яким ми зараз і познайомимося.
Іван Калашников, sports.ru
Про Івана Калашникова я знаю набагато менше, ніж про його візаві. Але зрозуміло, що будь-кого не візьмуть працювати шеф-редактором на sports.ru. Тим паче, Івану всього 31 рік, ще все життя попереду.
В статтях Калашникова присутня якась магія. Я вам чесно говорю. Ти ніби переносишся до Англії, відчуваєш, як там живуть, врешті-решт, сам на декілька хвилин стаєш англійцем. Ви самі можете переконатися в цьому, якщо відвідаєте його блог на sports.ru Coffee&TV. Калашников також добре обізнаний і в інших чемпіонатах, особливо в російському, що, безперечно, тільки додає йому вістів.
Іспанія.
Ігор Яслик, "Футбол"
Погодьтеся, ніхто не розповість про Ігора Яслика краще, ніж сам автор журналу "Футбол". Він люб'язно надав мені повну інформацію про розвиток своєї кар'єри. Пропоную вам ознайомитися з цією оповіддю. Мову спеціально не змінював, щоб ви відчули "перо" Яслика.
"Значитца, начиналось всё давным-давно, еще когда я учился в футбольном спецклассе (продолжалось это, правда, всего лишь год), в 1998 году. Футболом я тогда буквально бредил, смотрел все матчи и передачи, читал всю прессу, до которой мог добраться. Ну и отец предложил - попробуй, мол, писать сам. Он тогда явно не предполагал, во что это выльется. А мне это хобби пришлось по душе. О том, чтобы когда-нибудь где-то напечататься, я разве что мечтал, просто нравилось. Через несколько лет мне даже стало казаться, что что-то получается. Потом было что-то типа мастер-класса в городской газете для юных журналистов, точнее, тех, кто мнил себя таковыми. Толпень в офисе собралась огромная, очередь гроздью висела из кабинета, и я стоял в конце оной и почти ничего не слышал. Но хватило обрывка одной из них: кто-то из как всегда заслуженных ветеранов просто сказал, что если у вас есть материалы или какие-то идеи, то не стесняйтесь, приходите сами и делитесь, за вами ведь никто бегать не будет. Ну я и пришел к редактору молодежной странички с заметкой о своей школе. Опубликовали. Было это весной 2002-го. В самой школе учителя и руководство после этого стали на меня косо посматривать, и после экзаменов пришлось уходить. До этого же, узнав о моей спортивной направленности, меня отправили к соответствующему редактору. По его заданию съездил на баскетбол, написал отчет, который потом сократили раз в десять до размере обычной заметки, зато это была первая моя публикация под собственным именем. И потом всё надолго заглохло. Энтузиазм пропал, даже минимальные гонорары платить никто не собирался.
И вот весной 2003-го мама вместе с привычным "Футболом" купила заодно днепропетровский журнал "Атака". Прикол в том, что объявление о наборе корреспондентов во многих городах высшей лиги (Кривой Рог был в их числе) красовалось на первой же внутренней странице, но обнаружил я его только через несколько дней. Позвонил. Особых требований они не предъявляли: мол, напишешь, мы посмотрим, понравиться - опубликуем. Как сейчас помню, то была игра Кривбасс-Шахтер. Написал. Опубликовали. Радости моей не было предела. Вот так я стал криворожским корреспондентом "Атаки". При этом интернета у меня долго не было, и если матч игрался в воскресенье, приходилось бежать в ближайший интернет-клуб, чтобы отчет отправить.
В "Футболе" же дебютировал весной 2004-го. Та же история. Никаких требований, напиши - посмотрим. Только радости от дебюта в "Футболе", конечно же, было больше.
Где-то в феврале 2005-го выклянчил в "Атаке" чемпионат Испании. Точнее, я клянчил хоть что-нибудь, а Испания была относительно свободна. Вот так, где-то случайно, и возникли мои испанские симпатии.
Где-то в 2007-м начали посещать мысли о том, что пора заканчивать. Заработки были очень скромными, хватало разве что на пиво и сигареты. Но потом в "Футболе" возник Володя Мыленко, с которым мы были заочно знакомы по "Атаке". И я подумал: а чем я хуже? Написал несколько профильных материалов об испанских игроках, обратил на себя внимание, точнее, просто продемонстрировал, что, так сказать, могу соответствовать. Ну вот где-то с весны 2008-го я в "Футболе" на регулярной основе, с тех пор объемы работы только увеличиваются."
Станіслав Ринкевич, sports.ru
Станіслав Ринкевич вже п'ять років працює на кращому російському спортивному ресурсі. Нещодавно він святкував свій ювілей, тоді й написав статтю про те, з чого все починалося.
Отже, коли Ринкевич був на другому курсі історичного факультету, він вислав свій перший огляд туру в редакцію. Молодий журналіст брався за будь-яку роботу. Інколи підміняв Євгена Шуваєва на оглядах, пізніше заступив на вахту автора анонсів. Саме Шуваєв і порекомендував Стаса редакції.
Цитата зі статті Ринкевича "5 лет на Sports.ru": "Было бы безумием тогда даже представить, во что это все выльется. В то, что смогу писать статьи, которые будут читать 50 тысяч человек. Побываю на открытой тренировке «Барселоны». Услышу свою фамилию на «НТВ-Плюс». Буду вещать про Криштиану Роналду на телеканале «Дождь». И главное, стану заниматься в жизни тем, что мне действительно интересно. В детстве я был одержим двумя вещами – футболом и тем, чтобы что-нибудь писать. Не было других таких скоропортящихся продуктов в нашем доме как ручки и тетради."
Італія.
Яна Дашковська
Єдина дівчина в нашому сьогоднішньому хіт-параді навіть не є журналістом за професією. Доводилося бачити її статті і у журналі "Футбол", і на football.ua, і на football24.ua. Та уявіть моє здивування, коли на питання про розвиток кар'єри журналіста, Яна сказала мені, що не працює в цій професії і ніколи не відносилася до жодних видань. Займається дівчина справою набагато кращою, а головне, важливішою. Вона працює в благодійному фонді, який допомагає онкохворим дітям. Тут і сказати нічого, просто треба подякувати Яні Дашковській і всім людям, які думають не лише про себе і своїх рідних, а й про зовсім чужих дітей.
Та, все ж, я не просто так назвав Дашковську найкращим оглядачем італійського футболу в Україні. Мене відразу підкорило те, що вона однаково професійно пише на двох мовах: українській та російській. Якщо ви ще не читали статей Яни Дашковської, відвідайте сайт football.ua, де у неї своя авторська колонка, а от україномовні матеріали цього автора можна переглянути на сайті football24.ua.
Станіслав Попович, sports.ru
С.П.:"Влюбившись в футбол благодаря игре Роберто Баджо на американском чемпионате мира, долгое время оставался зрителем и никогда не думал о другой роли. Учился, немного работал по первой специальности инженером, а затем, и до настоящего момента, по второй – переводчиком. Однажды спонтанно откликнулся на вакансию sports.ru и, получив дебютное редакционное задание, понял, что новое увлечение зацепило по-настоящему. Затем возвращался к написанию текстов набегами, но с прошлого августа стал относиться к хобби куда серьезнее."
До цього хотілося б лише додати, що Станіслав не цурається допомагати молодим починаючим журналістам. Він веде свою колонку в електронному журналі Football Tribune, де працюють хлопці без журналістської освіти, а лише з величезним ентузіазмом, бажанням ставати кращими.
Німеччина.
Борис Таліновський, "Футбол"
Найстарша "акула пера" нашого рейтингу. У Дяді Боби (так називають його в редакцію "Футболу") є чого повчитися молодим журналістам.
Як у більшості випадків зараз пишуть статті? Наприклад, про якогось футболіста. Так, я знаю як складається його кар'єра, ще трішки прочитаю у Вікіпедії - все, можна писати. Пан Борис же може днями вивчати різні сайти, в тому числі зарубіжні, замітки, історичні матеріали. Виходить з цього просто неймовірна розгорнута розповідь, яка вражає своїми тонкощами, загадками. Його статті інколи досягають таких розмірів, що їх читання займає більше години, але цей час минає зовсім непомітно.
В житті Дяді Боби було багато чого цікавого. Він довго жив у Ленінграді, потім в Талліні, служив на підводному кораблі. Німецький футбол полюбив з 1966 року, коли феєрили Мюллер і Беккенбауер. А в нашому "Футболі" цей журналіст з'явився майже через сорок років. Це був 2005-ий і представлення на сторінках журналу "Штутгарта", який саме тоді мав грати з "Шахтарем". Далі він написав про історію "Баварії" для "Великих клубів". З того часу Борис Таліновський повноцінно зайняв свою нішу, як у "Футболі", так і в українській журналістиці вцілому.
Олексій Андронов, fussball.ru
Олексій Андронов про свій дебют в спортивній журналістиці:
"Сначала надо говорить о журналистике вообще. Я раздумывал об этом занятии, но не бредил им. Играл в школьном театре, и больше склонялся к карьере актера. Однажды к нам на спектакль пришел поэт Александр Щуплов, возглавлявший в газете "Книжное Обозрение" отдел художественной литературы и искусства. Он и предложил мне попробовать свои силы в журналистике. А в то время мы с приятелем ходили на разнообразные поп-концерты по липовым аккредитациям. И чтобы не выглядеть там белой вороной, подходили к артистам с диктофоном, хотя и сами не знали, когда и что мы с этими записями будем делать. И как раз за два дня до спектакля мы общались с Олегом Газмановым. Это интервью, опубликованное в газете "Голос" и стало моим первым материалом. Около года я работал в "Книжном обозрении", и однажды "пробил" туда интервью с футболистами и тренерами с матча СНГ - Англия. Помню, как был поражен тем, что Анатолий Бышовец очень интересно рассуждал о творчестве писателей Русского Зарубежья. На том матче я познакомился с ребятами из только что созданной газеты "Футбол-экспресс", и дальше уже весьма уверенно шел по этой лестнице - спортивной журналистики. Мое первое интервью в футболе было с Юрием Тишковым."
Цікаво, чи жаліє Андронов, що займається саме спортивною журналістикою? Він сам все розповість:
"Одно время испытывал не совсем приятные ощущения, видя вытянутые лица знакомых, особенно девушек, когда они узнавали, чем я занимаюсь. Сейчас, правда, отношение к спорту меняется, и в упомянутом мной аспекте тоже. Что же касается самоанализа, то не жалел никогда. Я счастлив, что занимаюсь этим. Более того, мне кажется, что я в большей степени человек спорта, а не журналистики, ибо с трудом представляю себя парламентским корреспондентом, зато легко - внутри спортивной команды, на посту ли пресс-атташе, или на тренерской скамейке, простите уж за нескромность."
Рідні чемпіонати.
Хто ж найкраще пише про футбол своєї рідної країни?
Іван Вербицький, ua-football.com
Про цього журналіста довгий час було мало відомо. Тому я й вирішив взяти у Івана інтерв'ю. Довго розписувати нічого не буду, все є ТУТ
Євгеній Дзічковський, "Спорт-Експрес"
Євгеній Дзічковський сам розповість про свій журналістський шлях:
"Был конкурсный отбор. Вот именно на той лестнице, по которой сейчас все работники газеты поднимаются на свои места, я отстоял там честно 2 дня. В первый день я не попал, второй раз уже поехал в Москву случайно, по своим делам. Смотрю — по времени попадаю. Думаю, ну зайду, очередь займу. Попал все-таки на собеседование. Прошел его, получил тестовое задание. Написал. В начале декабря все это произошло. До марта не было никаких новостей, а потом позвонили и сообщили — ну приезжай, мы тебя попробуем. Приехал — и в сентябре в штат попал."
Мені лише залишається додати, що цей чоловік дуже популярний в Росії. Його запрошують на футбольні передачі, з його думкою рахуються. Не дивлячись на проблеми в "Спорт-Експресі", він залишився, а це означає, що гроші для нього не головне. Головне - працювати і дарувати людям свою творчість.
Ось ви і познайомилися з нашими "номінантами". А проголосувати за кращих можна на форумі нашого сайту.
http://forum.ukrainefootball.net/viewtopic.php?f=26&t=149
http://forum.ukrainefootball.net/viewtopic.php?f=26&t=153
http://forum.ukrainefootball.net/viewtopic.php?f=26&t=150
http://forum.ukrainefootball.net/viewtopic.php?f=26&t=151
http://forum.ukrainefootball.net/viewtopic.php?f=26&t=152
Віталій Усик, ukrainefootball.net
