TV
Голкіпер "Шахтаря" Анатолій Трубін розповів про те, як змінилося його життя з початком військової агресії РФ, про підтримку тренерів, бажання бути корисним та відеозвернення гравців збірної із закликом зупинити війну
– Анатолію, одразу після військової агресії РФ ти разом з іншими гравцями національної збірної країни записав відеозвернення із закликом зупинити війну. Хто був головним організатором та ідейним натхненником?
– Це була колективна ідея. У збірній України між усіма хлопцями склалися чудові дружні стосунки без поділу на клуби. Ми завжди перебуваємо на зв'язку та комунікуємо. Коли записували звернення, напевно ще не зовсім усвідомлювали масштаб тієї трагедії, з якою зіткнулася наша країна. Але було розуміння, що не можна залишатися осторонь, що цю катастрофу потрібно зупиняти якнайшвидше, а також спробувати доносити до світу правду про те, що відбувається. Що в Україні страждають і гинуть мирні жителі, дітки... Що не можна залишатися осторонь, адже людське горе не має меж.
– Як твоє життя змінилося порівняно з довоєнним?
- По-перше, довелося змінити місце проживання. До речі, на цьому наполягали наші тренери, адже в столиці з перших днів стало небезпечно. Зауважу, що тренерський штаб на чолі з Роберто Де Дзербі одним із останніх залишив Україну. Це була їхня принципова позиція: спочатку евакуюються гравці, лише потім – тренери. Зараз вони практично щодня зв'язуються та цікавляться, наскільки безпечно у нас, переживають та підтримують. Важливо, коли головний тренер ставиться до кожного гравця як до рідної людини.
– Як тобі в цій стресовій ситуації вдається шукати мотивацію?
- Справді, спершу був шок. Все настільки перевернулося і почало відрізнятися від звичного життя, що спіймав себе на думці: Толя, цього не може бути, це просто страшний сон, який ось-ось закінчиться. І від розуміння, що це реальність, це по-справжньому, ставало особливо страшно.
– Що зараз у пріоритеті у твоєму денному розпорядку?
– День починається і закінчується з обдзвону рідних, близьких та друзів: як вони там – живі, здорові? На жаль, багато наших співвітчизників дуже страждають, зазнають поневіряння, гинуть. Особливо важко доводиться тим, хто у Маріуполі, Волновасі... Там катастрофічна ситуація. Важливо, що зараз наша країна як ніколи згуртувалась і кожен намагається допомогти, чим може. При можливості намагаюся також дізнаватися, чим можу бути корисним і допомагати – звичайним людям, волонтерам, армії.
– Через вік ти затребуваний і в молодіжній, і в національній збірній України. Обидві команди беруть участь у відповідальних відборах, що із цього приводу кажуть тренери?
– Усі жителі України зараз є заручниками воєнної агресії, футболісти – не виняток. Ми також залишилися без улюбленої справи і не знаємо, що на нас чекає в майбутньому. Матчі українських збірних переносять – це хай і тимчасове, але рішення. Набагато важливіше зараз зберегти життя наших громадян, зупинити руйнацію мирних міст, зупинити війну.
