TV
Голкіпер "Іллічівця" переконаний, що "сухих" матчів у нього могло бути більше.
Для голкіпера "Іллічівця" матч із запорізьким "Металургом" став ювілейним - 40-м у прем’єр-лізі, в якому він залишив свої ворота "сухими".
Одразу після зустрічі новий капітан маріупольців Рустам Махмудкулович Худжамов дав флеш-інтерв’ю одному з телеканалів державною мовою.
Із цього приводу й почалася наша розмова.
- Рустаме, вам було зручно відповідати українською?
- Іноді мені зручно розмовляти, іноді - не дуже. Після гри із запоріжцями склалося враження, що мені не зовсім зручно.
Просто на той час ще не вщухли емоції, занадто довго перекладав із російської на українську. Вийшло не дуже гарно.
- Загалом, знаєте мову?
- У школі за п’ятибальною системою мав п’ять із плюсом. Правда, з літератури. Помиляється той, хто вважає, що я не знаю мови.
Я народився й виріс в Україні, навчався в загальноосвітній столичній школі № 163 на Нивках. Дома отримував постійну практику.
- Але ж у вас не українські корені.
- У мене батько - узбек, а мама - українка. Батько, може, й не розмовляє, але розуміє все. А мама з тіткою, яка, до речі, викладач української мови та літератури, прищеплювали мені любов до мови.
- Мали можливість практикуватися з української в Донецьку чи Маріуполі?
- Ні. Жодної практики. Та це й не дивно, адже у східних регіонах переважає російська, якою всі користуються в роботі й побуті.
- Капітанська пов’язка якось позначилася на вашій ролі в "Іллічівці"?
- Стало більше відповідальності - на полі й за його межами. З’явилися питання, не завжди пов’язані з футболом, які треба вирішувати.
- Це були вибори всередині колективу чи так вирішив головний тренер?
- Були вибори. На аркушах паперу писали прізвища, тож, у підсумку, отримав найбільше голосів.
- Капітанська пов’язка перейшла до вас від Богдана Бутка?
- Минулого сезону в нас було багато капітанів. Спочатку Віталій Віценець, потім Богдан Бутко. Ще Артем Путівцев і Олександр Мандзюк. Тепер ось настала моя черга.
- Віценець, як ще троє гравців з основної обойми - Костянтин Ярошенко, Олександр Чижов і Пилип Будківський, - тепер у "Севастополі". Це втрата для вас?
- Усі четверо - кваліфіковані виконавці, які, на мій погляд, могли би ще допомогти й "Іллічівцю". Але хлопці вирішили змінити місце роботи, за що не можна їх засуджувати. Кожний робить свій вибір. А нам треба рухатися вперед. До того ж, у нас з’явилися нові, доволі перспективні футболісти, які також прагнуть бути якомога кориснішими для команди.
- Що для вас значить позначка в 40 поєдинків, у яких зберегли ворота "на замку"?
- Це вчергове мені нагадало, що "сухих" матчів могло бути більше. Так би мовити, урок, що всього 40 таких матчів. І що не можна втрачати концентрацію ні на тренуваннях, ні в іграх.
- У вас є еталон серед голкіперів?
- Як таких немає. У дитинстві моїм кумиром був Петер Шмейхель, якого вважаю видатним голкіпером. У школі "Динамо" поталанило зростати поруч із такими майстрами, як Олександр Шовковський, В’ячеслав Кернозенко, Віталій Рева. Дивився на них і намагався перейняти найкраще.
- Наскільки відомо, велика заслуга у високій майстерності динамівських воротарів Михайла Михайлова.
- Михайлов справді дуже сильний наставник. Але не зовсім коректно казати, що я його вихованець. Зі мною працювало багато тренерів. Треба загалом відзначити динамівську школу, випускниками якої є вже згадані Шовковський, Кернозенко, а також Всеволод Романенко, Денис Бойко, Артем Кічак, Олександр Рибка та багато інших. Це все за рахунок правильно вибудованої структури.
- Було багато розмов, що київський клуб не розгледів талант Богдана Сарнавського, який, зрештою, опинився в "Шахтарі".
- Це - винятковий випадок. Просто Сарнавському пощастило піднятися на видноту. Можливо, відрахування з динамівської школи стало для хлопця новим викликом, стимулом більше працювати й вдосконалюватися. Я був 4-м воротарем у своїй віковій групі. Перспектив у мене не бачили не лише тренери, а й я сам. Мене віддали в команду на рік молодшу, де почав грати більш-менш стабільно.
Потім потрапив у третю команду, в другу. Бувають ситуації, коли футболіст проводить певний час у команді, але через якісь причини (чи то травми, чи щось інше) не підходить. Його відраховують, а потім людина вирішує свої проблеми, відтак зовсім інакше стає працювати. І пішло-поїхало. Тому не вважаю, що це вина тренера, що не розгледів Сарнавського. У футболі всяке буває.
- Останнє питання: чи є у вас найпам’ятніший "сухий" матч?
- Не стану виокремлювати. Маю надію, що найпам’ятніша гра ще попереду.
